Практичний психолог Орловська Людмила Іванівна отримала І місце у Всеукраїнському огляді-конкурсі "На кращій кабінет практичного психолога", 2017 рік.

16.11.2017 Орловська Л.І. прийняла участь у міському семінарі-практикумі "Використання гелотології в роботі практичного психолога ЗНЗ"

23.11.2017 Орловська Л.І. прийняла участь в обласному семінарі "Інтегрована модель діяльності психологічної служби системи освіти". Тема виступу : "Кабінет практичного психолога, як інструментарій професійної діяльності".

Проблема сьогодення – низька рухова активність

Сьогодні діти, і шестирічки не є виключенням, стали менше ру­хатися. Але ж рухова активність — біологічна потреба людини. Для кожного віку вона має свій оптимальний рівень. Для підтримки нор­мальної рухової активності школяр повинен щодня робити 23 — 30 ти­сяч кроків, а дошкільник — 12 тисяч. Спостереження доводять: і той, і той виконують цю норму лише наполовину. Сьогодні нормальний день старшокласника — шість-сім уроків у школі плюс дві-три години вдома на самопідготовку, три-чотири години — на перегляд телеві­зійних передач та читання книг, що у наш час скоріше виняток, ніж правило. Діти стоять на зупинках, чекаючи маршрутку, тролейбус, автобус, трамвай, щоб проїхати одну-дві зупинки. Діти чекають ліфт, щоб піднятися на другий-третій поверх.

Для того щоб дитина розвивалася нормально, вона повинна ру­хатися не менше двох годин протягом дня, а також, крім цього, не менше години займатися фізичними вправами (ранкова гімнастика, заняття з фізкультури, спорту, гімнастика пробудження тощо). Пульс дитини під час організованих занять фізичною культурою має підніматися до 140 ударів на хвилину (ефект тренування).

Психомоторна готовність до школи

Говорячи про фізичну готовність до школи, ми не можемо оми­нути таку важливу її складову, як психомоторну готовність.

До крупної моторики відносять здатність дитини володіти своїм тілом у просторі, робити злагоджені рухи під час ходи, бігу, виконан­ня вправ. Дрібна моторика пов'язана з роботою пальців та кисті рук, точними прицільними рухами.

Недостатній розвиток психомоторики, недосконале володінні м'язами тіла є головною причиною неуспішності дитини під час її на­вчальної діяльності, зокрема під час уроків письма, трудового на­вчання, фізичної культури, математики, читання.

Особливу тривогу викликає стан розвитку дрібної моторики ру­ки дитини. Недостатній розвиток дрібної моторики обмежує здат­ність дитини виконувати начальні завдання та гальмує розумовий розвиток.

Дошкільний вік є сенситивним періодом для розвитку мотори­ки. Тому дуже важливо приділяти належну увагу розвитку як круп­ної, так і дрібної моторики.

Для розвитку крупної моторики слід використовувати рухливі та спортивні ігри, фізичні вправи, а саме: «стрибалки», «доганялки», народні ігри, гімнастичні вправи, плавання, їзду на велосипеді, ка­тання на роликах, скейті, ковзанах, лазіння по канату, ходіння по бу­му, різноманітні хореографічні рухи, гру у футбол, волейбол, теніс тощо.

Для розвитку дрібної моторики дитина має:

•     малювати;

•     штрихувати, розмалювати різні фігури та контури;

•     працювати з мозаїкою, пазлами, конструкторами;

•     збирати різні моделі;

•     маніпулювати з дрібними деталями;

•     вирізувати певні форми з паперу;

•     ліпити щось з глини, солоного тіста;

•     виготовляти орігамі тощо.

Розвиваючи механізм психомоторики дошкільника, ми сприяє­мо розвитку його мовлення, готуємо дитину до оволодіння навичка­ми письма.

Психічна зрілість

Крім фізичної зрілості, для успішного навчання у школі важли­во, щоб дитина була і психічно зрілою. Фізична та психічна зрі­лість — дві невід'ємні складові шкільної зрілості шестирічних дітей. Психічна зрілість складається з таких компонентів:

Ø    мотиваційна готовність;

Ø    інтелектуальна готовність;

Ø    вольова готовність;

Ø    моральна готовність.

Моральна готовність. Моральна готовність є фундаментом особистості дошкільника. У повсякденні під час спілкування з дорослими, розігрування рольо­вих ігор з однолітками у дитини формуються узагальнені знання про численні соціальні норми, які безпосередньо пов'язані з її позитив­ними і негативними емоційними переживаннями. Але ці знання ди­тина ще не усвідомлює до кінця. Перші етичні інстанції — поки що відносно прості системні утворення, які є зародком тих моральних почуттів, на основі яких надалі сформуються уже достатньо зрілі мо­ральні почуття і переконання.

Моральні інстанції породжують у шестирічок і моральні моти­ви поведінки, які можуть бути за своїм впливом сильнішими ніж інші і посідати провідну роль в ієрархії мотивів. Скажімо, дитина може навіть відмовитися від улюбленої справи задля виконання даної обі­цянки.

Уміння спілкуватися з дорослими та однолітками є основою успішної адаптації дитини до умов шкільного життя. Тому формуван­ня цих умінь не має залишатися поза увагою дорослих. Систематич­но спостерігаючи за поведінкою дітей під час ігор та занять, педагоги можуть побачити, хто з них:

• спокійно і по-діловому звертається до дорослих із запитан­нями;
• узгоджує власні бажання з інтересами товаришів;
• полюбляє найпривабливіші ролі і домагається їх шляхом умовлянь, примусу або конфліктів;
• задовольняється будь-якою роллю, не вміючи проявити се­бе і свої інтереси;
• взагалі не бере участі у спільній діяльності з дітьми, несмі­ливий або пасивний у спілкуванні з однолітками та дорос­лими.

Сучасні умови життя не завжди спонукають батьків до того, щоб дитина відвідувала дошкільний заклад. Досить часто дитину го­тують до школи у родині. Це не завжди має позитивні наслідки для адаптації дитини до умов школи. Тому бажано, щоб перед школою дитина хоча б рік — два відвідувала дитячий садок, де є те соціальне середовище, яке допоможе їй навчитися встановлювати відносини з однолітками та дітьми старшого віку, обмежувати свої бажання, співвідносити свої інтереси з інтересами та бажаннями інших дітей, а отже розумітися на тому, що не завжди своє «хочу» є важливим для інших. Зрозу­міло, що при цьому дитина як активний учасник спілкування має відчувати свою цінність та самодостатність. Дуже важливо, що у дошкільному закладі дитина набуває навичок спілкування не лише з однолітка­ми, а й з дорослими.

      Одним з вирішальних чинників фор­мування моральної готовності дитини є при­клад спілкування батьків з різними людьми, а саме:

Ø     зі своїми батьками (бабусею, діду­сем) та родичами;

Ø     зі своїми друзями;

Ø     з іншими дорослими та дітьми.

Адже дошкільний вік — це період, коли поведінка дитини формується переважно через наслідування поведінки дорослих. От­же, вчинки дітей — це більше ніж 80% вчин­ків близьких їм дорослих. Тому, гадаючи в кого вдалася дитина, батькам слід прискі­пливіше подивитися на себе.

ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!

Ø   Засвоєння дитиною соціальних норми поведінки триває до­сить довго, але найміцніше вони засвоюються у період до­шкільного дитинства.

Ø   Дитину потрібно готувати до того, що не всі ролі в її житті мо­жуть бути цікавими чи даватися виключно за бажанням, інко­ли необхідно виконувати і те, що необхідно іншим, і те, що не входить у коло власних інтересів.

Ø  Приклад спілкування, поданий дорослими, переймає і наслі­дує дитина, вивчаючи його особливості, фіксуючи межі і прави­ла стосунків дорослих з іншими, запам'ятовуючи силу, тембр, висоту голосу тощо.

Ø   Навчитися спілкуватися дитина може лише у взаємодії з одно­літками, батьками, іншими дорослими.

Вольова готовність

Вольова готовність дитини до шкільного навчання є досить важ­ливою складовою безболісного входження у нову систему відносин. Уже у дошкільному віці дитина опиняється перед необхідністю дола­ти певні труднощі і підкорювати свої дії поставленій меті. Завдяки цьому вона починає свідомо контролювати себе, керувати власними внутрішніми і зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами і поведінкою в цілому. Отже, уже в дошкільному віці виникає воля. Звичайно, вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони спі­віснують з діями непередбачуваними, імпульсивними, які виникають під впливом ситуативних почуттів і бажань.

Відомий психолог Лев Виготський вважав вольову поведінку со­ціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаємодії дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у формуванні волі відводив її мовленнєвому спілкуванню з дорослими. Лев Виготський розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами поведін­ки. Спочатку дорослі регулюють поведінку дитини з допомогою сло­ва. Потім дитина, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, по­ступово починає з допомогою власного мовлення регулювати свою поведінку, Тим самим вона робить істотний крок уперед на шляху вольового розвитку.

Отже, після оволодіння мовленням, слово стає для дошкільників не лише засобом спілкування, а й засобом регуляції поведінки. Тому дорослим варто обмірковувати слова, які вони вживають при дітях, зважувати їх і не ставити дітям непосильних завдань, щоб потім мен­ше їм докоряти і не відбивати бажання робити щось самостійно.

Протягом дошкільного дитинства ускладнюється характер во­льової сфери особистості і змінюється питома вага довільних дій у загальній структурі поведінки. Розвиток волі у цьому віці тісно пов'язаний зі змінами мотивів поведінки та їх супідрядності. Поява певної вольової спрямованості і висування на перший план мотивів, які стають для дитини найбільш важливими, ведуть до того, що керу­ючись у своїй поведінці цими мотивами, дитина свідомо досягає по­ставленої мети і не піддається при цьому сторонньому впливу. Вона поступово оволодіває умінням підпорядковувати свої дії мотивам, які значно віддалені від цілі конкретних дій, зокрема, мотивам суспіль­ного характеру. Разом з тим, хоча у шестирічок і з'являються вольові дії, але сфера їх застосування та їх місце у поведінці дитини залиша­ються вкрай обмеженими.

Основними показниками вольової готовності дитини є певні рівні сформованості довільних психічних процесів, зокрема сприй­мання, пам'яті, уваги. Дитина, в якої сформовано достатній для на­вчання рівень довільності психічних процесів:

Ø може певний час уважно розглядати той чи той предмет; в запам'ятовує уривки тексту, які потрібно завчити;

Ø   у розповідях чи малюнках цілеспрямовано відтворює те, що бачила чи чула;

Ø  виконує самостійно, спираючись на власні сили, нескладні для свого віку завдання, запропоновані дорослими;

Ø  уміє самостійно себе обслуговувати — одягатися, зав'язу­вати шнурки, прибирати після себе, вмиватися, чистити зуби тощо;

Ø     дотримується відповідного темпу у своїй роботі.

         Дитина, яка виконує завдання повільно, але правильно, потре­бує допомоги стосовно прискорення темпу її роботи, а та, яка при цьому робить помилки, насамперед має навчитися розуміти завдан­ня, а вже потім — прискорювати темп. Тим дітям, які працюють швидко і припускаються багатьох помилок, також треба навчитися розуміти задане. У цьому разі уповільнення темпу їх діяльності дасть змогу дітям зосередити увагу на завданні, посилити самоконтроль за процесом і результатом діяльності.

Дитина, у якої сформовано вольову готовність, володіє доступ­ними правилами поведінки. Вона правильно реагує на оцінку дорос­лими виконаного завдання: якщо оцінка негативна — не кидається речами, не падає на підлогу, не тікає тощо. Така дитина адекватно оцінює свою роботу.

ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!

■    Вольова готовність є досить важливим компонентом у психо­логічній готовності дитини до навчання, але біда в тому, що її формування та розвиток тісно пов'язані із зусиллями чи без­діяльністю дорослих у вихованні дитини.

■ Психофізіологічні особливості шестирічок не дають змоги сформувати вольову готовність у такому обсязі, як у дітей семи років. Тому дорослі мають враховувати це у своїх діях, не ставлячи перед дітьми непосильних завдань.

■    Лише спостереження за дитиною дадуть мож-\ивість зрозумі­ти, чи сформована у неї вольова готовність.

■    На формування вольової готовності дошкільника впливає йо­го темперамент. Дорослим слід враховувати це пропонуючи ті чи ті завдання дитині.

Мотиваційна готовність

Для того щоб успішно вчитися, дитина насамперед повинна прагнутинового шкільного життя, «серйозних занять відповідаль­них» доручень. На появу таких бажань впливає ставлення близьких дорослих до навчання як до важливої змістовно: діяльності, більш значимої ніж гра дошкільників. Прагнення дитини зайняти нове со­ціальне становище веде до створення її внутрішньо: позиції — моти­вації. Мотиваційна готовність дитини є своєрідним«генератором» позитивних вражень про школу. Це той «двигун якийдопомагає дитині комфортно почуватися у школі і ставитися до навчання як до цікавого процесу.

Аналізуючи дані спеціальних досліджень, можна стверджувати, що хоча дітей дуже цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя — форма, шкільне приладдя, оцінки, дзвінки тощо — але це не є визна­чальним у їхньому прагненні навчатися у школі Про сформовану мотиваційну готовність можна говорити лише тоді коли дитину за­хоплює власне навчання як серйозназмістовна діяльність, яка дає певний результат, важливий для самої дитини і для дорослих, які її оточують.

Образ школяра — людини, яка займається суспільно значимою і суспільно оцінюваною справою, — дитина усвідомлює як адекват­ний для неї шлях до дорослості: він відповідає сформованому у грі мотиву стати дорослим і реально здійснювати його функції. Дослі­дження показують, що «внутрішня позиція школяра», яка з'являється у дитини наприкінці дошкільного віку, є системоюпотреб, пов'яза­них з учінням як новою, серйозною, справжньою, суспільно значу­щою діяльністю, що втілює у собі новий, серйозний, суспільно значу­щий і, отже, дорослий спосіб життя.

У шестирічної дитини така мотивація до навчання у школі ще несформована і потребує копіткої роботи з боку батьків. Дуже важливо, щоб діти мали позитивну інформацію про школу саме від батьків, а не чули різні страшилки або погрози, як-от: «Ось підеш до школи, тоді…».

Рівень мотиваційної готовності дитини можна встановити за до­помогою бесіди, під час якої легко виявити, чи є у дитини бажання стати школярем і її уявлення про школу. Відповіді опитуваних дітей можна розподілити на чотири типи:

Ø  перший — прагнення бути школярем, бажання вчитися грунтується навідповідному уявленні про школу: «Усі по­винні вчитися, щоб потім, коли виростуть, добре працюва­ти»; «Хто добре вчиться у школі, той зможе стати прези­дентом…»; «Щоб добре вчитися, треба бути старанним…». До цієї групи можна віднести відповіді небагатьох шестирічок, тому що їх основна потреба — ще гра, а не навчання;

Ø    другий — прагнення стати школярем грунтується на по­верховому уявленні про школу: «У школі цікаво, там бага­то дітей, учителька ставить їм оцінки»; «У школі краще, ніж у дитячому садку: не треба спати вдень, після уроків можна бігати у дворі скільки завгодно»; «Мені подобають­ся у школі перерви, коли можна виходити у коридор або надвір». Таких відповідей зазвичай набагато більше;

Ø  третій — дитина начебто й правильно уявляє ті вимоги, які ставить школа, але, разом з тим, відчуває побоюван­ня, навіть страх: «Я боюся, що не почую того, що говори­тиме вчителька»; «Мабуть, я не зможу зробити те, що ска­же вчителька»; «У школі важко, я й не знаю, чи хочу йти туди, — чомусь боюся». Ця група відповідей теж досить численна;

Ø   четвертий — дитина не хоче йти до школи: «У садочку краще, тут немає уроків та домашніх завдань»; «У школі погано, бо там не граються і забороняють носити іграш­ки». На жаль, останнім часом кількість таких відповідей зростає.

Батьків має насторожити третій і четвертий тип відповідей ді­тей. Таких дітей потрібно краще ознайомити зі школою і поставити­ся до цього серйозно. Позитивна спрямованість дитини на школу (перший і другий тип відповідей) як на власне навчальний заклад — найважливіша передумова благополучного входження її в навчально-шкільну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення в учбовий процес.

ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!

§ Мотиваційну готовність дитини необхідно формувати че­рез усвідомлення того позитивного, що очікує дитину у шко­лі, а не на погрозах і залякуваннях нею.

§  Вагомим внеском у підвищення мотиваційної готовності дити­ни може стати приклад батьків. їм варто показати дитині свої зошити, шкільні нагороди, відзнаки, розповісти про свій пози­тивний досвід шкільного навчання та про досвід близьких лю­дей — дідуся, бабусі, тітки, дядька, племінників тощо.

§    Особливу увагу батькам необхідно звертати на дітей, які не хочуть або бояться йти до школи. У таких дітей необхідно формувати правильне уявлення про школу та допомогти їм повірити у себе.

Інтелектуальна готовність

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов'язана з розвитком розумових процесів — умінням узагальнювати, порів­нювати об'єкти, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. У дитини має бути сформований певний обсяг уявлень, зо­крема образних і просторових, відповідний рівень мовленнєвого розвитку та пізнавальної активності.

Інтелектуальна готовність містить у собі кілька взаємопов'язаних струк­турних компонентів, як-от:

§   система загальних знань про навколишній світ;

§   відповідний рівень розвитку пізнавальної діяльності;

§   деякі елементарні навички учбової діяльності.

     Важливим показником розумового розвитку дитини є системність знаньпро навколишній світ, зокрема про при­роду, світ людей та певні соціальні яви­ща. Тому батькам варто читати дитині книжки про природу: неживу і живу, розглядати і обговорювати з дитиною ілюстрації у книжках та дитячих енци­клопедіях, ходити до музею природи, зо­опарку, лісу чи парку. Можна разом з дитиною дозовано дивитися відеофіль-ми про природу — про тваринний та рослинний світ, природні явища тощо. Варто відвідувати з дитиною картинну галерею, розділивши всю експозицію на невеличкі фрагменти, до яких можна повертатися пізніше, а не переглядати все за один раз. Також можна оглянути історичний та інші музеї, в яких збері­гаються матеріальні, культурні здобут­ки цивілізації. Важливо, щоб екскурсія супроводжувалася поясненнями дорос­лого та не сильно стомлювала дитину. Насамперед необхідно дотримуватися простого правила: чим менший вік дитини — тим меншою має бути тривалість екскурсії. Тоді у малюка залишаться приємні враження, бажання знову повернутися до музею чи картинної галереї.

Але головне, щоб це була системна робота з дитиною, а не ви­падкові дії, які лише сформують у дитини суміш уявлень про розріз­нені факти. Дорослим слід якнайповніше відповідати на запитання дітей, а не зводити відповіді до «так» чи «ні». Розгорнута відповідь до­рослого — взірець для дитини того, як потрібно відповідати.

Інтелектуальна готовність дитини виявляється, зокрема, й у рів­ні розвитку її пізнавальної діяльності. Дитина, яка досягла достат­нього рівня розвитку пізнавальної діяльності:

Ø здатна розв'язувати більш складні та різноманітні задачі, що потребують виділення і врахування причинно-наслідкових зв'язків і відносин між об'єктами та явищами, діями;

Ø   не просто використовує заучені дії у різних видах діяль­ності — грі, малюванні, конструюванні, під час виконання навчальних і трудових завдань, а й постійно видозмінює їх, отримуючи нові результати;

Ø    передбачає результати своїх дій, планує їх.

З розвитком допитливості, пізнавальної активності дитина усе ширше використовує такі психічні процеси, як мислення та уява для освоєння тих знань про навколишній світ, що виходять за межі без­посереднього сприймання органами чуття. Дитина починає ставити перед собою пізнавальні задачі, шукає пояснення явищам, що заці­кавили її. Для цього вона вдається до експериментування, спостере­жень, міркує і робить висновки.

У старшому дошкільному віці такі психічні процеси, як увага і пам'ять, починають набувати довільного характеру. Структура пам'яті зазнає істотних змін, пов'язаних зі значним розвитком до­вільних форм запам'ятовування і пригадування.

Досить добре стимулює та розвиває пізнавальні здібності дити­ни робота з пазлами, різними конструкторами, мозаїками. У приго­ді може стати і гра з тетрісами, адже вони непогано стимулюють ува­гу, образне і логічне мислення, але необхідно дотримуватися опти­мальної тривалості гри з ними — відповідно до віку дитини. Так са­мо обережно можна використовувати й інтелектуальні комп'ютерні ігри.

Інтелектуальна готовність виявляється і через володіння деяки­ми спеціальними знаннями та навичками: умінням здійснювати звуковий аналіз слова, виконувати певні арифметичні дії тощо. Ци­ми вміннями дитина оволодіває у дошкільному закладі під час занять, ігор, самостійної діяльності, або вдома — під час спілкування з бать­ками, ігор, розглядання дитячих журналів. А зі шкільними підручни­ками дитина має ознайомитися лише у школі, тому що передчасна зустріч з ними може знизити її інтерес до навчання і згубно вплину­ти на адаптацію до школи. Цей компонент інтелектуальної готовнос­ті у жодному разі не вказує на те, що дитина обов'язково має оволо­діти читанням, обчисленням чи письмом. Тут треба бути вкрай обе­режними та терплячими, не примушувати дитину до жодних на­вчальних дій. Лише цікавість, бажання та інтерес дитини є ключем до успіху навчального процесу.

Методика визначення інтелектуальної готовності

Вивчення особливостей інтелектуальної сфери можна почати з дослідження пам'яті — психічного процесу, який нерозривно пов'язаний з розумовим розвитком. Для визначення рівня механіч­ного запам'ятовуваннядитині називають десять не пов'язаних між собою слів, скажімо: рік, слон, шпага, мило, сіль, шум, рука, стать, весна, син. Дитина, прослухавши, всі слова, має, повторити ті з них, які запам'ятала. Відомий психолог Леонід Венгер стверджував, що для механічної пам'яті дітей шестирічного віку характерні такі по­казники:

Ø     з першого разу дитина відтворює не менше 5 слів;

Ø     після 3 — 4 повторень відтворює 9—10 слів;

Ø     через годину забуває не більше 2 слів із відтворених. Ступінь обізнаності дитини, її світоглядні уявлення найзручні­ше з'ясовувати в умовах бесіди.

Методика видатного психолога Олександра Лурії дає змогу ви­явитизагальний рівень розумового розвитку, ступінь оволодіння узагальнюючими поняттями, умінням планувати свої дії. Дитині да­ють завдання запам'ятати слова з допомогою малюнків: до кожного слова або словосполучення дитина малює лаконічний малюнок, який потім допоможе це слово відтвори­ти. Тобто малюнок стає засобом, який до­помагає запам'ятати слова. Для запам'я­товування пропонують 10—12 слів і сло­восполучень, скажімо, таких: вантажів­ка, розумна кішка, темний ліс, день, ве­села гра, мороз, вередлива дитина, хо­роша погода, сильна людина, покаран­ня, цікава казка. Через 1 — 1,5 години після прослуховування слів і створення відповідних зображень дитина отримує свої малюнки і пригадує, до якого слова чи словосполучення вона робила кожен з них.

Рівень розвитку просторового мис­лення можна виявляти різними способа­ми. Ефективною і зручною є методика Олександра Венгера «Лабіринт». Дитина має знайти правильний шлях до відпо­відного будиночка серед інших, хибних шляхів і глухих кутів лабіринту. У цьому їй допомагає схематична інструкція, в якій стрілочками вказано напрямок ру­ху та об'єкти повз які слід рухатися. Ди­тина має орієнтуватися у схемі і відпо­відно рухатися лабіринтом, щоб знайти правильний шлях.

Найбільш поширеними методика­ми, які діагностують рівень розвитку словесно-логічного мислення, є:

Ø     пояснення складних картин;

Ø     послідовність подій.

Пояснення складних картин: дитині показують картинку і про­сять розповісти, що на ній намальовано. Цей прийом дає змогу вия­вити, наскільки правильно дитина розуміє зображене, чи може виді­лити головне, чи губиться в окремих деталях, наскільки розвинене її мовлення.

Послідовність подій: дитині пропонують кілька картинок, на яких зображено події, пов'язані між собою. Дитина має викласти картинки у певній послідовності і пояснити свої дії. Це більш складна методика, за допомогою якої можна виявити рівень розуміння дити­ною причинно-наслідкових зв'язків.

Такі розумові операції, як узагальнення і абстрагування, послі­довність висновків і деякі інші можна вивчити, використовуючи ме­тодику предметної класифікації. Класифікуючи різні об'єкти, дити­на може об'єднувати їх у групи за певною ознакою і давати їм уза­гальнені назви. Групуючи об'єкти, дитина виділяє різні ознаки:

Ø     функціональні — тарілка і чашка, бо це посуд;

Ø     зовнішні — листок і огірок, бо вони зелені;

Ø     ситуативні — шафа і сукня об'єднуються в одну групу, то­му що «сукня висить у шафі».

Складні розумові процеси аналізу і синтезу вивчають під час ви­значення дітьми понять, інтерпретації ними прислів'їв, скажімо таких, як «Не все золото, що блищить», «Не рий яму іншому, сам у неї потра­пиш». Відома методикаінтерпретації прислів'їв має цікавий варіант, запропонований видатним психологом Блюмою Зейгарнік. Крім таких прислів'їв, використовують приказки. Дитині пропонують фрази, од­на з яких за значенням відповідає приказці, а інша — нагадує її фор­мально. Наприклад, до приказки «Не в свої сані не сідай» дають фра­зи «Не потрібно братися за справу, яку ти не знаєш» і «Взимку їздять на санях, а влітку на возі». Дитина, вибираючи одну із фраз, пояснює, чому вона так розуміє приказку, а сам вибір вказує, на змістові чи зо­внішні ознаки орієнтується дитина під час виконання завдання.

ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!

Ø     Інтелектуальна готовність дитини формується за умови систе­матичної роботи щодо розвитку її пізнавальних процесів: ува­ги, уяви, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення.

Ø     Провідним у інтелектуальній готовності дитини виступає роз­виток її мовлення, тому необхідно систематично читати дити­ні книжки, обговорювати з нею ілюстрації, репродукції, де­тально відповідати на запитання дитини тощо.

Ø     Не можна залишати без уваги бажання дитини з чим-небудь ознайомитися, чи чогось навчитися. Дорослий має допомогти їй у цьому, стати для неї товаришем по відкриттях, підтриму­вати у дитини дух здивування, цікавості, допитливості.

Ø     Чудовою допомогою у розвитку інтелектуальної готовності дитини можуть бути різні дидактичні ігри та дитячі журнали. Журнали дитина не повинна розглядати самотужки. Дорос­лий має читати й розглядати їх разом з дитиною. Варто запи­тувати у дитини, що найбільше сподобалося їй у журналі, які завдання для неї є цікавими, звертати увагу на інші завдання, розтлумачувати незрозумілі місця тощо.

Ø     Слід постійно звертати увагу дитини на об'єкти і явища на­вколишнього світу — невичерпне джерело відкриттів та но­вих знань.

Віра дитини у власні сили формує в ній упевненість, а отже від­криває шлях до самостійності. Самостійна дитина — незалежна, вона здатна брати на себе частку відповідальності. Вона не потребуватиме контролера ззовні — у неї формуватиметься внутрішній контроль.

Куточок усамітнення

Дерево емоцій